|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
Наша кнопка
Обмiн кнопками
|
|
Адам - Мелфодiй Григорович Кисiль народився 1600 р. у с. Низкиничах, у сiм'ї потомствених волинян, православних шляхтичiв Григорiя Гнiвошовича Киселя-Низкиницького i Терези iваницької. Однак далекi предки Киселiв вперше фiксуються не на Волинi, а на Київщинi. Однiєю з осiб роду, згадуваних пiд 1456 р., є Лазар Браєвич, власник Норинська пiд Овручем та iвницi пiд Житомиром, слуга київського князя Семена Олельковича. Звучання патронiму - Браєвич - наштовхує на думку про можливе тюркське корiння, що не було б для Київської землi дивним, оскiльки чимала частина тутешнього боярства походила вiд виходцiв зi Степу. Волинська гiлка роду започаткована якимсь Олехном (Олександром) Киселем, котрий брав участь у феодальних вiйнах 40-х рр. XV cт. Одружений був Олехно на київськiй дiвчинi Немяричiвнi, що додатково пiдтверджує припущення про київськi витоки роду. Основою землеволодiння Киселiв на Волинi стала вислуга згаданого Олехна, котру вiн отримав вiд князя Свидригайла орiєнтовно в серединi XV ст. Загальновизнаний статус Киселiв впродовж XVI ст. - це поштива середньозаможна шляхта Захiдної Волинi, надiйна в службах i випробувана у вiйнi. Так, прадiд Адама Киселя Тихно Микитович тривалий час був володимирським замковим суддею; дiд вiдзначився як смiливий вояк, ротмiстр волинської гусарської корогви, що загинув пiд час Лiвонської вiйни. Григорiй Гнiвошович, батько Адама, замолоду теж очолював корогву гусарiв, воюючи в лавах вiйська Речi Посполитої пiд час польсько-росiйської вiйни 1577-1582 рр., а згодом, протягом 1593-1609 рр., обiймав у себе в повiтi виборну посаду володимирського земського пiдсудка, тобто був помiчником суддi.
Близько 1610 р.Адам Кисiль 10-лiтнiм хлопчиком покинув батькiвський дiм, вiдправившись, як тодi говорилося, <на науки>. Втiм їхати довелося недалеко. У 1593 р. в Замостi (нинi - на територiї Польщi), тобто приблизно у 80 км вiд Низкиничiв, коштом коронного канцлера Яна Замойського, власника Замостя, була заснована академiя, орiєнтована на поширення освiти серед шляхти й городян Русi та сусiдньої Мазовiї. Особливий акцент на вивченнi права притягав сюди незаможну молодь, яка сподiвалася, отримавши юридичну освiту, забезпечити собi засоби для прожитку. На вiдмiну вiд Кракiвської, Замойська академiя вiдзначалася демократичним складом учнiв, серед яких було багато мiщан та безземельної шляхти, хоча траплялися i дiти з елiтарних родин. Зокрема, саме тут навчалися Якуб Собеський, Ян Жолкевський, Миколай Остроруг, Миколай Потоцький i, нарештi, син засновника Академiї Томаш. Адам Кисiль, власне, вчився з ним майже одночасно: Замойський-молодший завершив студiї у 1614, а Кисiль - перед 1617 р. Шкiльне приятелювання вiдiграло згодом помiтну роль у блискучiй кар'єрi хлопця зi старовинної й шанованої, але не вельми помiтної волинської родини. Сходження нагору Адама Киселя, звiсно, не було таким блискавичним, як кар'єра його товариша студентських лiт (той у 1618 р. вже став київським воєводою, в 1629 р. - пiдканцлером, а з 1635 р. - коронним канцлером). Подiбно бiльшостi юнакiв свого часу, Адам вiдразу зi шкiльної лави подався до вiйська. Зокрема, у 1620 р. вiн взяв участь у нещасливiй для польської армiї битвi пiд Цецорою, у 1621 р. - вiдзначився особистою хоробрiстю пiд Хотином, в 1626 р. - у прусськiй експедицiї, дослужившись зрештою до звання королiвського ротмiстра (1632). Приблизно тодi ж пiд знаком протекцiї Томаша Замойського намiчаються i першi щаблi його полiтичної кар'єри. Протягом 1622, 1628 i 1629 рр. Адам як королiвський представник виїжджає на сеймики до Луцька й Житомира та на православний синод до Києва, а в 1630 i 1632 рр. уже сама шляхта Волинського воєводства обирає його своїм послом на генеральний сейм Речi Посполитої.
Зрiкшись 1632 р. унiї, до якої доти належав. Кисiль на сеймi того ж року вперше красномовно обороняє iнтереси православних, чим здобув собi популярнiсть серед землякiв>. Тверда особиста позицiя, а також вдалi виступи на сеймах 1635-1640 рр. швидко висунули його на роль свiтського протектора й оборонця iнтересiв православних. Завдяки особистим симпатiям новообраного 1632 р. короля Владислава IV Кисiль тодi ж отримує почергово ряд високих рядових посад, що вiдкрили йому шлях до сенату: з 1633 р. його затверджено чернiгiвським пiдкоморiєм, з 1646 р. - київським каштеляном, з 1648 р. - брацлавським воєводою i, нарештi, з осенi 1649 р. -київським воєводою. Додатковим поштовхом швидкого пiднесення стали дипломатичнi послуги, якi Кисiль зумiв вдало поєднати з членством у комiсiї 1634-1635 рр. по розв'язанню польсько-росiйських прикордонних суперечок на Чернiгово-Сiвершинi. Не менш стрiмко множилися i маєтки нового державного сановника. Скромному власниковi єдиного спадкового села Низкиничiв, яким ми бачимо Киселя у 20-х рр. XVII ст., наприкiнцi життя належало 65 населених пунктiв, у тому числi 37 на Волинi, 18 - на Київщинi, 7 - на Чернiгово-Сiверщинi, 3 - в Галичинi, а рiчний прибуток магната-скоробагатька обраховувався у 150 тис. золотих. Джерелом примноження земельних володiнь стали, з одного боку, королiвськi пожалування, а з другого, чи не бiльшого, -
скупiвля земель i ощадливе господарювання. Зi змiною суспiльного i майнового статусу зазнав змiн i родовий герб впливого пана. Замiсть старого родового печатного знаку (хрест, розщеплений знизу на три вiдноги) , Адам Кисiль, а за ним i його родичi та нащадки починають вживати герба, що отримав назву <Намет, або Свентольдич> iз зображенням бiлого намету на червоному полi з хрестом i двома зiрками над копулою. Цей герб, як твердять тогочаснi геральдисти, предок Киселiв <рицар Свентольдич> одержав буцiмто близько 1054 р. вiд князя Київського. Згiдно з генеалогiчною легендою Киселi отримали своє прiзвисько вiд знаменитого лiтописного епiзоду 897 р., що описує облогу печенiгами Бiлгорода. Його кмiтливi жителi закликали наївних посланцiв противника у мiсто i показали їм колодязь, наповнений киселем (що насправдi був налитий у дiжку, яка стояла на днi). Тi ж, як пише лiтописець, <подивишася и от града всвояси идоша>. iнiцiатором дотепної вигадки, згiдно з генеалогiчною легендою Киселiв, якраз i був Свентольдич, <гетьман вiйська руського>, який отримав пiсля згаданого епiзоду прiзвисько <Кисiль>. У цiй легендi заслуговує на увагу той факт, що навiть чиста фiкцiя прив'язує Киселiв до Київської землi, а не до Волинi, i це, без сумнiву, служить ще одним доказом київського корiння роду. З перших днiв Хмельниччини Адам Кисiль став лiдером партiї компромiсу, яка шукала способiв примирення з повсталими. йому, зокрема, як досвiдченому дипломату й православному русину, було доручено вести першi переговори з Богданом Хмельницьким у лютому 1649 р. в Переяславi, а згодом, у вереснi 1651 р., у Бiлiй Церквi. Дiяльнiсть дипломата протягом початкового перiоду вiйни пiдпорядковувалася iдеї досягнення згоди мiж Польщею та Україною, мiж якими роздвоювалася душа київського воєводи, ревного пiдданого й полiтичного дiяча Речi Посполитої, з одного боку, але не менш щирого православного, закоханого в свою <милу Русь> - з iншого. В обстановцi загостреного нацiонального конфлiкту й ворожнечi роздвоєнiсть Киселя, його прагнення до пошукiв миру i злагоди не мали популярностi нi серед українцiв, нi серед полякiв. В Українi зневажали, дорiкаючи, що його <українськi костi людським м'ясом поросли>, а в Польщi ненавидiли як зрадника i пiдозрювали у таємних шпигунських дiях на користь Хмельницького.
Вiдштовхнутий сучасниками, чужий серед своїх, Адам Кисiль помер самотньо у Низкиничах 3 травня 1653 р.; був похований у церквi заснованого ним же монастиря, де й досi зберiгається його надгробок .
Надпис на ньому свiдчить: " Перехожий! Зупинися, читай. Цей мармур крие славного потомка роду Святольда, славу i опору держави - Адама з Брусилова Кисiля, що був каштеляном чернiгiвським, потiм воєеводою брацлавським i київським, мужа, що вiдзначився у боях твердiстю та далекогляднiстю. Переможця у боях при Сигизмундi, а в часи Володислава - уславленого у справах проти Москви. Будучи послом у Москвi, вiн вговорив царя дати клятвене заручення на вiрнiсть укладеному договору про приєедєєнання до королiвства Сiверського князiвства i як правитель його, зi славою пiдтримував у ньому порядок. Вiдзначився пiд Хотином проти туркiв, у Прусiї проти шведiв... Життєева нитка пересiчена смертю в Брестському походi 3 травня 1653 року, на 53-му роцi життя. Я бажала, аби ти знав, про це. Будь же здоровий! Плач про втрату цього знаменитого мужа, котрого оплакую я разом з його достойними громадянами. i нехай його життя буде прикладом для тебе".
|
|
|
